Прапор Гран-прі Монако

Гран-прі Монако

Grand Prix de Monaco
Гран-прі Монако
Опис Параметр
Кваліфікація 15:00 28 травня 2016
Перегони 15:00 29 травня 2016
Країна Монако
Місто Монте-Карло
Довжина 3340 м
Кількість кіл 78
Дистанція 260.520 км
Краще коло 1.14,439 (2004 - Міхаель Шумахер - Ferrari F2004)
Дата створення 1929 рік
Перший Гран-Прі 1950 рік
Всього Гран-Прі 56
Поворотів 16
Переможець сезону Льюіс Гамілтон

Гран Прі Монако називають перлиною календаря чемпіонату. Це, певно, найвідоміші перегони поза межами світу Формули 1. Що це? Дань моді чи знак гарного смаку, чи селебрітіс просто притягає гламур та харизма цього этапу? У будь-якому разі на гонках, що проходять у Монако завжди збирається цвіт світової еліти: представники відомих сімей, зірки шоу-бізнесу та спорту.

Кажуть, що Монако до цих пір не втратило свого місця у чемпіонаті, лише завдяки тому, що тут, у світі розкоші та азарту, діамантів, дорогих автомобілів та красунь, спонсори стають податливіше та розщедрюються на більш вагомі контракти. Гран Прі Монако відомий як бюро чемпіонату, оскільки саме тут укладається переважна частина угод. Але це, звісно, міркування скептиків. Насправді, Гран Прі Монако - невід'ємна частина Формули 1, значна епоха в історії Королеви автоспорту. Інакше б автодром Монте-Карло не мав права на місце у календарі.

Автомобільний Клуб Монако було засновано у 1880 році як асоціація велоспорту Монако. У 1907 році у зв'язку зі зростаючою популярністю такого загадкового апарату, як автомобіль, асоціацію було перейменовано у Асоціацію вело- та автоспорту. А 29 березня 1925 року вона отримала свою остаточну назву Автомобільний Клуб Монако. У 1928 році автоспортивний ентузіаст Ентоні Ноес запропонував ідею проведення Великого Призу на вулицях князівства. Ідея сама по собі не була новинкою, оскільки подібні гонки вже проводились. Особливим успіхом вони користувались у США. Ноес заручився підтримкою принца Луї II, а також відомого монегакского гонщика Луї Широна та у 1929 році під патронажем Його Величності відбувся перший Гран Прі Монако. Шістнадцать учасників мали проїхати 100 кіл, загальною дистанцією 318 киілометрів. Переможцем виявився власник приватного автомобіля Bugatti Type 35B гонщик англо-французського походження на ім'я Уільямс. З цього моменту князівство лише чотирнадцять разів не приймало Гран Прі: з 1939 року по 1947 рік, а також у 1949, 1951, 1953 та в 1954 році. Але Днем Народження Гран прі Монако саме, як світового чемпіонату Формули 1 прийнято вважати 1950 рік.

Найпершим переможцем Гран Прі Монако, що відбувся 21 травня 1950 року, став Хуан-Мануель Фанхіо на Alfa Romeo SpA. Він подолав гоночну дистанцію з середньою швидкістю 98,700 км/г за 3 години 13 звилин 19 секунд. .Та вже тоді пішли розмови про надзвичайну небезпечність траси. У підсумку, етап у Монте-Карло був відсутнім у календарі чемпіонату впродовж двох років. У 1952 році після загибелі на тренуванні італійського пілота Луіджи Фаджіолі Гран Прі Монако втратило Формулу-1. Здавалось, назавжди. Однак вже у 1955 році міська траса повернулась у календар та по сьогодення лишається його невід'ємною частиною.

Траса у Монако - мабуть, єдина, де від гонщика залежить більше, ніж від його боліду, тому ця траса традиційно корилась найсильнішим. Неперевершений Айртон Сенна перемагав тут шість разів у період між 1987 та 1993 роком, Грехем Гілл заслужив звання містер Монако за свої п'ять перемог у 60-х роках. Ален Прост вигравав тут чотири рази. По три перемоги на рахунку Джекі Стюарта та Стирлінга Мосса. Міхаель Шумахер у 2001 році здобув тут свою п'яту перемогу.

Однак Гран Прі Монако неодноразово приносив сюрпризи: у 1972 році Жан-Пьер Бельтуаз на BRM був нестримним у дощ, але ця перемога стала його першою та єдиною. Десятиріччя потому Ріккардо Патрезе здобув свою пешую перемогу у гонці, у якій, здавалось, не повинен був перемогти жоден. Ален Прост зазнав аварію, Патрезе розвернуло, у Дід'є Піроні та Андреа де Чезариса закінчилось пальне, а в Дерека Дейлі виявився витік палива. Патрезе, який теж припустився помилки, але зумів повернутися у перегони, перетинав фінішну лінію в упеврененості, що він програв, але, як з'ясувалось, він виявився переможцем. У 1996 році тут виборов фантастичну перемогу Олів'є Паніс, який стартував на своєму Ligier з середини стартової решітки.

Бачило Монако й трагедії: у 1967 році після аварії у шикані заживо згорів Лоренцо Бандіні. У 1994 році у цьому ж місці австрієць Карл Вендлінгер потрапив у аварію, яка поклала кінець його кар'єри у Формулі 1.

Також в історії Гран Прі Монако ставались і курйози: два пілоти примудрились завершити перегони у водах заливу: Альберто Аскарі у 1955 році та Пол Хоукінс у 1965. На щастя, ніхто з гонщиків серйозно не постраждав.

У 2001 році Девід Култхард, заглох на старті прогрівочного кола, у відповідності до правил, був змушений відправитися на останнє місце стартової решітки. Більшу частину гонки шотландець провів позаду Arrows Енріке Бернольді, в той час як Міхаель Шумахер їхав до своеї п'ятої перемоги. Култхард взяв реванш блискучою перемогою у 2002 році. У 2003 році переможцем найпрестижних перегонів чемпіонату став Хуан-Пабло Монтойя на Williams BMW. Другим фінішував Кімі Райкконен на McLaren, а третім став Міхаель Шумахер. У 2004 році минулорічний тріумфатор був залучений у інцидент у тонелі, який позбавив, можливо, своєї шостої перемоги Міхаеля Шумахера. Переможцем став італієць Ярно Труллі на Renault, для якого ця перемога була першою у його кар'єрі пілота Формули 1.

З 1929 року траса практично зберегла свою первинну конфігурацію. У 1973 році побудовано новий тонель під готелем Loews, а ділянка від Tabac до La Rascasse була перебудована, щоб звільнити місце під будівництво басейну. Пізніше з метою зниження швидкостей звужені повороти Sainte Devote та La Rascasse. З цієї ж причини у 1986 році було перепрофільовано шикану. Траса у Монако, протяжністю 3,340 км, - найкоротша у чемпіонаті, найвужча, найповільніша, найнебезпечніша та найвимогливіша до пілотажу гонщика. Вузькі повороти Монте-Карло, що затиснуті у сталеві бар'єри, не вибачають жодної помилки та вимагають від пілотів максимальної концентрації. Траса також нещадна до болідів, особливо до коробки передач: за одне коло гонщики змінюють передачі 39 разів (раз на кожні дві секунди), а за всю дистанцію гонки - 3000. Боліди зазвичай налаштовують на максимальну притискну силу, тому ефективність аеродинаміки дуже важлива. Крім того, необхідно забезпечити стабільні характеристики для задніх коліс, оскільки на них лягає велике навантаження через багаточисельні розгони при виході з доволі повільних поворотів.