Чорний вікенд Ф-1. 32 роки тому Імола забрала життя Сенни і Ратценбергера

1 травня 1994 року назавжди увійшло в історію Формули-1. Той вікенд Гран-прі Сан-Марино в Імолі став фатальним одразу для двох гонщиків: у суботу під час кваліфікації загинув Роланд Ратценбергер, а вже в неділю в гонці – Айртон Сенна, триразовий чемпіон світу і легенда автоспорту.

У підсумку цей етап назавжди увійшов в історію автоспорту як «чорний вікенд» Формули-1, про який ми сьогодні і пригадаємо.

29 квітня, п'ятниця

Усе почалося ще у п’ятницю – подіями, які, озираючись назад, могли б попередити або насторожити. Під час однієї з сесій кваліфікації тодішній дебютант із Бразилії Рубенс Баррікелло вилітає з траси Імоли на швидкості близько 225 км/год у огорожу. Коли він приходить до тями, першим, кого він побачив поруч, був його друг і навіть у певному сенсі наставник – Айртон Сенна. Більше страху, ніж шкоди для пілота: перелом носа, руки та численні забої.

Після кваліфікації у Сенни запитали коментар щодо ситуації його молодого співвітчизника, однак, загубившись у думках, він не зумів одразу відповісти, лише зазначивши, що траса є небезпечною.

Звісно, зараз ситуація в Імолі в рази краща, ніж тоді, 32 роки тому: нові зони безпеки, інша конфігурація траси, сучасне покриття. Значні зміни та заходи були прийняті з того часу. Але тоді, окрім відсутності сучасних вимог безпеки, додалося ще кілька важливих факторів.

Ще взимку на тестах помітили, що траса стала дуже нерівною, однак відповідних заходів не вжили. Це було особливо критично саме тоді, адже у сезоні 1994 року з болідів прибрали всі електронні помічники, що зробило машини значно більш нервовими, складними у керуванні та менш передбачуваними. І якщо у випадку Баррікелло все обійшлося, то найгірше було ще попереду.

30 квітня, субота

В останній двадцятихвилинній кваліфікаційній сесії, що проходила вже у суботу, стався фатальний заїзд 34-річного Роланда Ратценбергера, який проводив свій перший сезон у Формулі-1 у складі аутсайдера – команди Сімтек. Перед цим в Японії він уперше дістався фінішу.

Під час своєї кваліфікаційної спроби, проходячи швидкісний поворот, у його боліда відірвався пошкоджений раніше елемент переднього антикрила. Це призвело до втрати притискної сили, і машина на швидкості понад 300 км/год вилетіла з траси та врізалася у бетонну стіну. Уже з перших кадрів було видно, що стан гонщика критичний.

Менш ніж за хвилину на місце аварії прибула медична машина, лікарі намагалися реанімувати Ратценбергера, однак безуспішно. Його доправили до лікарні, де згодом і констатували смерть.

1 травня, неділя

Багато пілотів сумнівалися, чи варто виходити на старт у неділю. Серед них був і Сенна. Це мав бути один із його останніх сезонів у Формулі-1, і він серйозно розглядав можливість не брати участь у гонці. Але зрештою бразилець усе ж сів за кермо.

Сенна стартував із поулу, який встановив ще у п’ятницю, і одразу захопив лідерство. Однак ще до першого повороту сталася аварія: Юркі Ярвілехто заглух на старті, і Педро Ламі, що розганявся позаду, врізався в нього. Уламки розлетілися по трасі та навіть долетіли до трибун, унаслідок чого постраждало 8 глядачів.

На 6-му колі, після рестарту, сталося непоправне: болід Вільямс, Айртона Сенни, який на той момент лідирував, зірвався з траси і на великій швидкості врізався у бетонну стіну в повороті Тамбурелло. Згідно з телеметрією, швидкість у момент втрати контролю становила понад 300 км/год, а перед самим ударом – близько 211 км/год.

Через кілька годин після фінішу гонки було офіційно оголошено про смерть Сенни. Причиною стали важкі травми голови, спричинені уламками боліда.

Водночас причини аварії достовірно невідомі, але за основною версією були комплексними: зниження температури шин під час періоду машини безпеки, що погіршило зчеплення, а також можливі технічні проблеми – зокрема, кермову колонку перед гонкою подовжили, щоб зробити посадку зручнішою. Це могло ослабити конструкцію, і під навантаженням вона не витримала. У поєднанні з «холодними» шинами це призвело до втрати контролю.

Під комбінезоном Сенни знайшли австрійський прапор – він хотів підняти його на фініші в пам’ять про Ратценбергера, але зробити цього не встиг.

На цьому трагічні події не завершилися. На 48-му колі під час виїзду з піт-лейну на боліді Мікеле Альборето відлетіло заднє колесо, яке влетіло в натовп персоналу, спричинивши значні переломи трьом механікам.

Післямова

Тоді Формула-1 певною мірою розслабилася, адже протягом восьми років жоден гонщик не загинув за кермом боліда Ф1, а під час самих гоночних вікендів – близько 12 років. Однак реальність нагадала всім, наскільки небезпечним є цей спорт і наскільки важливо дослухатися до пілотів, які безпосередньо керують цими машинами та ризикують життям.

Було чимало факторів, які буквально кричали про те, що етап варто було зупинити або щонайменше вжити додаткових заходів безпеки. Від скарг пілотів ще на тестах до серії аварій протягом усього вікенду. Однак до них так і не дослухалися, що в підсумку забрало життя двох гонщиків. Один із них лише розпочинав свій шлях у Формулі-1, інший – триразовий чемпіон світу, який так і не встиг піти з автоспорту на своїх умовах.

І навіть сьогодні питання безпеки залишається актуальним. Нещодавно 66-річний Юха Мієттінен загинув унаслідок аварії на Нюрбургрингу – трасі, яку й досі вважають однією з найнебезпечніших у світі.

А сучасні боліди Формули-1 у певні моменти створюють різницю у швидкості між машинами понад 70–80 км/год. Це вже призводило до серйозних інцидентів: зокрема, аварії Олівера Бермана в Японії, цього разу, на щастя, усе завершилося лише вибитим коліном та синцями.