Як Норріс переграв Феррарі, а Ферстаппен втратив шанс випередити Макларен

Восьмий етап чемпіонату Формули-1 2025 року в Монте-Карло став одним із ключових моментів сезону. Хоча сама гонка виявилася значно менш видовищною, ніж очікували після гучного повернення правила двох зупинок, її вплив на загальну картину розподілу очок в обох заліках був помітним і вагомим.

Цей легендарний трек із усією своєю необгонністю і специфікою подарував нам не лише класичну тактичну битву, а й низку цікавих деталей, помилок і «а що якби?» – тих моментів, які можуть суттєво вплинути на подальший хід чемпіонату.

У цьому матеріалі ми розглянемо всі ключові події Гран-прі Монако-2025, проаналізуємо виступи головних героїв етапу, звернемо увагу на тактичні ходи команд і постараємося зрозуміти, які уроки можна винести з цього непростого, але важливого вікенду.

Перед Гран-прі Монако, який традиційно не є найкращим для команди з Мілтон-Кінса в умовах чинного регламенту, у Ферстаппена та Ред Булл не було великих очікувань. Сам Макс неодноразово заявляв, що не сподівається на титул і просто бере участь у чемпіонаті. Але гонка на вулицях Монте-Карло, схоже, вказує на протилежне.

Почнемо з причин проблем – вони ті самі, що й торік. Високі поребрики, нерівна міська траса з повільними поворотами – усе це не підходить RB21. Проте навіть за таких умов Макс був на рівні за швидкістю з Піастрі, у якого протягом усього вікенду нічого не складалося. Можливо, пілот Ред БУлл був навіть швидший, але тут це майже не мало значення. Як видно з підсумкового результату, топ-4 фінішували там, де й стартували, хоча саме між Ферстаппеном і Піастрі були реальні шанси на зміну позицій.

Варто пам’ятати, що для гарантованої заміни шин без втрати позиції потрібно мати запас близько 19 секунд.

Перша можливість з’явилася в проміжку між 22-м і 23-м колами. За два кола до цього Макларен провів провальну зупинку Піастрі – майже 4 секунди. У той момент Ферстаппен перебував приблизно за 2.7 секунди позаду австралійця. При цьому Оскар від самого початку проводив не найкраще коло виїзду. Заминка механіків + помилки пілота – це був перший ідеальний шанс зробити свій хід. Відставання становило 18.7 секунди, і завадити могла лише відверто невдала зупинка.

Після цього командний місток дає Максу вказівку видати максимум темпу – і він це робить.

На наступному колі розрив навіть трохи зріс: Ферстаппен – перший, Оскар відстає на 18.8 секунди, коли нідерландець наближається до боксів. Повторення тієї ж ситуації – і Ред Булл знову не ризикує.

Після цього запас почав зменшуватися, і в результаті команда викликала пілота на зупинку лише на 29-му колі, коли між ними було 16.7 секунди.

На виїзді ситуація була така:

Щось схоже сталося й аж на 50-му колі. Тоді Макс знову мав темп, кращий за суперника, але ще більший запас, близько 20 секунд – і майже гарантовано залишився б попереду. До того ж на той момент він уже йшов другим, а після зупинки Норріса навіть очолював гонку.

Але чому ж Ред Булл усе ж не покликали Ферстаппена раніше, щоб скористатися подарунком від Макларена з Піастрі? Команда чекала на червоний прапор.

Питання було не в тому, як обійти Оскара, а в реальному шансі на перемогу. В Монако обганяти на сучасних болідах нереально – або дуже близько до цього. Тож стримувати суперників позаду не становило проблеми, а поява червоного прапора означала б безкоштовну заміну шин, яка залишила б усіх на своїх позиціях. У таких умовах ризик був більш ніж виправданим — різниця в очках між першим і третім значно важливіша, ніж між третім і четвертим.

Ред Булл зробив усе правильно, враховуючи специфіку Монако. Поява червоного прапора була цілком реальною. Але й можливість обійти Піастрі на трасі теж існувала – і не десь у теорії чи з погляду на події згодом, а як цілком логічне рішення вже по ходу гонки. Якби прапор таки з’явився, зараз би обговорювали не сумнівність стратегії, а її геніальність.

І саме такими діями Ред Булл лише підкреслив: команда не здалася. Вона й далі намагається всіма можливими способами залишатися в боротьбі за титул, а гучні заяви про відсутність шансів – не більше ніж гра на публіку.

Пілот Рейсінг Буллз Ісак Аджар став справжнім відкриттям Гран-прі Монако 2025 року. Фініш на високій шостій позиції на такій складній трасі, враховуючи його статус дебютанта, – уже вагомий результат. Але якщо подивитися глибше, можна зрозуміти: за певного збігу обставин усе могло завершитися значно яскравіше.

Особливо інтригуючим виглядає гіпотетичний сценарій із появою машини безпеки на 20-му колі – саме в той момент, коли Аджар проводив другу зупинку в боксах. Тоді з лідерів лише Ландо Норріс встиг виконати свій піт-стоп, тоді як інші залишалися на трасі. Якби у цей момент з’явився справжній або віртуальний сейфті-кар, Ісак міг би отримати суттєву перевагу.

У цьому разі він опинився б ближче до групи лідерів і, з огляду на складність обгонів у Монако, мав би реальні шанси поборотися за подіум. В разі якогось неочікуваного розкладу мова могла йти навіть про боротьбу за перемогу, що стала б історичною.

Однак цей сценарій залишився лише припущенням.

Натомість, ключовим фактором у ході двох піт-стопів стало близьке розташування напарників по команді Рейсінг Буллз – Ісака Аджара та Ліама Лоусона. Команда не стала надто довго вдаватися до тактичних ігор: Лоусон свідомо стримував пелотон, даючи змогу Аджару гарантувати собі місце у топ-7. Цей стратегічний хід допоміг максимально розкрити потенціал пілота і забезпечити комфортний відрив.

Завдяки такій взаємодії команда Рейсінг Буллз ефективно контролювала темп та розвиток подій на трасі, що стало важливим чинником у формуванні підсумкових результатів гонщиків.

Перед Монако та частково Імолою у британця складалася не найкраща картина сезону. Починаючи з Китаю і до початку європейського відрізку, він повільно, але закономірно зливав очки напарнику, хоча де-факто був швидшим на більшості трас. Однак через різні події та головне – власні помилки – завжди опинявся позаду.

Проте, як тільки Формула-1 повернулася до знайомих культових трас Європи, британець різко повернув собі форму. Спершу частково це було помітно в Італії. Звісно, там кваліфікація відверто не задалась, але в тренуваннях та гонці Ландо був стабільно швидшим за напарника, навіть незважаючи на не найкращу стратегію від команди для того.

І от наступає Монако – траса, де вирішальне значення має саме кваліфікація, а саме з цим протягом усього сезону страждав британець. Але в Монте-Карло йому вдалося переламати ситуацію.

Мабуть, це був перший ідеальний вікенд у виконанні Норріса за довгий час: жодної помилки від старту до фінішу, навіть короткочасне блокування шин перед першим поворотом не можна зарахувати до мінусів, адже це не спричинило жодних наслідків.

Загалом про його гонку мало що можна згадати. З піт-стопами та часом зупинок до команди немає питань, на відміну від рішень щодо Оскара Піастрі. Навіть попри необгонність Монако, його головний суперник на етапі – Шарль Леклер – заявляв, що якби була можливість піти в атаку, навіть ризикова, він би її використав. Проте Норріс просто читав його і захищався безпомилково.

Важливим моментом оборони, як не дивно, стало відставання від Ферстаппена, коли пілоти вже наздоганяли його. Британський гонщик залишив собі запас у 2 секунди, аби в разі посилення тиску з боку Шарля мати простір для прискорення. Та й без належної дистанції у разі раптової аварії Макса Ландо міг просто не встигнути зреагувати. Маленький, але важливий стратегічний хід.

Цього разу обговорення більше торкнуться іншого пілота Макларен – Оскара. Після Маямі в одному з моїх текстів я наводив спостереження щодо виступів Піастрі в минулих сезонах. Він ніколи ще у своїй короткій кар’єрі в Формулі-1 не демонстрував стабільно сильного сезону в плані результатів та швидкості. Завжди це були серії з кількох етапів, після яких наступав тимчасовий спад. Це не робить його гіршим, а лише свідчить про певну специфіку, якщо вона справді існує. Історія знає швидких гонщиків із подібною особливістю «спринтера» – перший, хто приходить на думку, це Девід Култхард.

В Імолі вже були помітні перші дзвіночки цього, а в Монако сам пілот визнав, що припускався помилок і мав контакт зі стіною більше, ніж за всю свою кар’єру. У будь-якому разі остаточні висновки можна буде робити щонайменше під час літньої паузи, коли матимемо більш цілісну картину.

Цікаво, що за різних підходів пілотів та темпу набору очок після першої третини сезону маємо майже рівність у заліку. Вирішальним стане те, як на них вплине майбутня директива щодо гнучкості крил і хто зможе зробити різницю завдяки власним якостям, а не лише за рахунок боліда – особливо якщо форма Макларена дещо погіршиться на тлі прогресу суперників.

Цей етап не був показовим щодо справжнього темпу пілотів. Навіть швидкість лідерів була спотворена через затримку, яку створив Ферстаппен у заключній частині гонки. Змагання більше нагадували тактичну гру, де важливішим було не їхати швидше, а вчасно приймати правильні рішення. Хтось ризикнув і програв, а хтось зміг передбачити дії суперників і зберегти позиції, що суттєво вплинуло на розподіл очок у чемпіонаті.