Як Макларен гарантував титул Норірсу та хто міг допомогти Ферстаппену

Минулими вихідними відбувся фінальний вікенд сезону – Гран-прі Абу-Дабі, на якому вирішилася доля титулу чемпіона світу Формули-1 2025 року. У боротьбі залишалося троє пілотів: Ландо Норріс та Оскар Піастрі з Макларену та Макс Ферстаппен з Ред Булл.

Зрештою чемпіонство дісталося Ландо Норрісу, який здобув мінімально необхідний результат для першого титулу в кар’єрі. Ферстаппен задовольнився лише віце-чемпіонським результатом, не зумівши повторити серію Шумахера із п’яти титулів поспіль.

Про те, хто міг реально допомогти Ферстаппену та як Макларен гарантував титул Ландо – у цьому матеріалі.

Чемпіонство Норріса

Перед стартом гонки Ландо Норріс випереджав Макса Ферстаппена та Оскара Піастрі на 12 та 16 очок відповідно. За такого розкладу йому було достатньо фінішувати не нижче третього місця, якщо виграє пілот Ред Булл. Дані тренувальних симуляцій та друге місце у кваліфікації свідчили, що проблем з цим виникнути не повинно.

Єдиною реальною загрозою для його чемпіонства вважався Джордж Расселл на Мерседесі. Протягом усього вікенду срібні стріли були у темпі Ред Булла до фінальних змін налаштувань, щоправда з одним нюансом – їхня гума деградувала значно швидше. Однак після того, як британець провалив старт, його місце у цій боротьбі зайняв Шарль Леклер на Феррарі.

Монегаск, на якого після тренувань та непростої, але вдалої кваліфікації мало хто робив ставку, перевершив очікування. На початку кожного гоночного відрізка він справді тримався у темпі Норріса, тиснув на нього та навіть намагався атакувати. Але цього виявилося замало.

Тактично Макларен теж не дав себе перехитрити. Леклер на момент першої зупинки все ще тримався у межах 2–2,5 секунди позаду Норріса. Отже, андеркат (ранній піт-стоп) міг у теорії дозволити Феррарі обійти британця на трасі або хоча б атакувати його, поки Ландо прогріватиме шини. Проте Макларен вирішив підстрахуватися й сам рано покликав Норріса у бокси – на 17-му колі. Леклер одразу повторив цей крок. Відтоді гонка перейшла в режим збереження титулу.

На жорсткому комплекті шин у помаранчевих була найбільша перевага на дистанції, якою Ландо скористався, щоб наростити відрив. Команда, розуміючи, що ніхто, окрім Леклера, не становить реальної загрози, діяла максимально консервативно: залишився Шарль на трасі – лишається й Ландо; заїхав монегаск у бокси – Макларен відповідає через коло. Можливо, це коштувало британцю другого місця у гонці відносно напарника, але чи має це велике значення, якщо йшлося про гарантію титулу, а не боротьбу з Піастрі.

У гонці Ландо був лише один момент, який викликав запитання: обгін Цуноди після першого піт-стопа, коли британець виїхав за межі траси. Втім штраф отримав саме пілот Ред Булл.

Судді пояснили інцидент так: Цунода надто часто зміщувався на траєкторії, через що Норріс був змушений виїжджати за оптимальну лінію, аби уникнути контакту та завершити обгін. Принципи безпечного водіння ФІА передбачають, що якщо пілота змусили з’їхати за межі траси, він не вважається порушником її лімітів, тож дії Ландо були цілком у межах правил.

Натомість Юкі за свою «змійку» на прямій отримав 5 секунд штрафу. Повторити легендарну оборону Серхіо Переса проти Гамілтона йому не вдалося.

Зрештою ні суперники, ні судді не вплинули на долю титулу, і Ландо Норріс, фінішувавши третім, став 35-м чемпіоном в історії Формули-1, 11-м для Великої Британії та першим у складі Макларен з 2008 року.

Він провів сезон найстабільніше – без справжніх провалів, як у Ред Булл, без різких падінь результатів, як у Піастрі, і за весь сезон лише тричі не потрапив на подіум у гонках, які завершив. У Норріса не найбільше перемог і не найбільше поулів за рік, і він єдиний з претендентів на титул не вигравав більше двох разів поспіль у сезоні. Але зрештою це не має значення – саме він випередив усіх за підсумками сезону. Заслужена перемога.

Хто міг допомогти Ферстаппену

Нідерландцю потрібно було фінішувати першим, а Ландо мав завершити гонку не вище четвертого місця.

Як уже зазначалося вище, Макларен та сам Ландо зробили все, що було в їхніх силах, аби гарантувати потрібний результат з мінімальними ризиками. Однак після гонки симуляції різних сценаріїв показали можливі варіанти розвитку подій, за яких Макс усе ж міг стати чемпіоном.

1. Леклер затягує з першим піт-стопом

Як уже сказано вище, Шарль повторив зупинку вслід за Норрісом і надалі шансів не мав. Але він міг опинитися попереду британця, якщо б заїхав у бокси не перед ним, а після.

Справа в тому, що Ландо Норріс після своєї зупинки не отримав чистого простору. Попри те, що його темп був значно вищим і суперники не надто пручалися, він витратив кілька кіл на обгони – і втрачав на цьому час. За таких умов зупинка Леклера на 20-му колі, хоч і на межі, але все ж мала високі шанси вивести Шарля попереду британця, якби команда не провалила піт-стоп.

Чи вдалося б утримати цю позицію далі? Найімовірніше, що ні – на жорсткому комплекті шин перевага Макларена була значно більшою, ніж на м’якших. Але це все одно був би шанс.

2. Рання зупинка Цуноди

Багато сценаріїв із другим пілотом Ред Булл показують, що він міг би затримати Норріса різними способами. Або просто взяти активнішу участь у боротьбі, але найбільші шанси він мав би тоді, якби зупинився на 5–7 колі. Це дало б йому гігантський андеркат – за аналогією з Антонеллі, який зупинився на другому колі та виграв купу позицій у пілотів попереду в Лас-Вегасі.

У цій ситуації завдання було б короткостроковішим: він мав би значно свіжішу гуму за Норріса й у теорії стримав би його сильніше, і дати шанс суперникам позаду, зокрема Леклеру. Особливо якщо б той заїхав у бокси пізніше, як зазначено вище.

Зрештою допомогти Ферстаппену не зуміли ні напарник, ні суперники. Але він зробив усе, що міг: поул, вдалий старт, оптимальна стратегія. З його боку все було виконано добре, але цього виявилось замало без провалу конкурента.

Він відіграв 102 очки зі 104 відставання від лідера і закінчив сезон без титулу, але з повним визнанням від усіх – він вкотре довів, пілотом якого класу є.

Не можна казати, що він програв чемпіонат саме тут. Останній трійник пройшов під його диктовку – хет-трик із перемог поспіль. Те, що він взагалі лишався у боротьбі до фіналу в Абу-Дабі, вже диво, адже без провалу Макларен в Азербайджані, подвійного сходу в спринті США, дискваліфікації у Лас-Вегасі – ні про яку боротьбу пілота Ред Булл наразі не йшло б мова.

Цікаво, що починаючи з 2018 року всі переможці Гран-прі Абу-Дабі наступного сезону ставали чемпіонами світу. Чекаємо 5-й титул Макса у 2026?)

Піастрі зробив усе що міг

Для чемпіонства перед австралійцем стояли майже нереальні умови: перемога або друге місце, причому Ландо Норріс мав фінішувати не вище 6-го у першому випадку і не вище 10-го у другому. Стартуючи третім, реалізувати це було складно.

Попри це, Оскар обрав альтернативну стратегію – старт на жорстких шинах та пізній перехід на середні. Лише одна зупинка. Уже на першому колі він обігнав Ландо, який вирішив не чинити опір і просто пропустити його – адже для нього було вигідніше, щоб Оскар виграв, ніж ризикувати зіткненням.

Протягом гонки питання викликала тактика Макларена щодо Оскара. Пізня зупинка, коли Макс і Ландо вже його наздогнали після своїх піт-стопів, змусила його заїжджати в бокси лише в оптимальний момент. Зрештою, це спрацювало. Чистого темпу для обгону Макса у нього не було, але завдяки розтягнутому відриву існував шанс скористатися машиною безпеки, якби вона з’явилася. До того ж він випередив Норріса.

Як і Макс, він не виграв титул. Але якщо Макс програв його через трохи недостатню перевагу, то Оскар втратив 24 бали і в підсумку задовольнився лише третім місцем у чемпіонаті. Це його третій сезон у Формулі-1, і безумовно, у нього велике майбутнє. Мабуть, кожна команда хотіла б бачити його у себе, а цей сезон лише зробив його сильнішим.