Від польоту в стіну до титулу. Як Шумахер вперше став чемпіоном 31 рік тому

Цього року у Формулі-1 вперше за дії чинного регламенту кілька пілотів підходять до кінцівки сезону з реальними шансами на титул. Після Гран-прі Бразилії Ландо Норріс відірвався від переслідувачів, Оскара Піастрі та Макса Ферстаппена, і тепер розв'язка усього сезону відбудеться на останніх трьох етапах.

Так само і цього дня, 31 рік тому, легендарний Міхаель Шумахер на Бенеттоні та Деймон Гілл на Вільямсі підійшли до вирішального етапу чемпіонату, де визначалось, хто з них здобуде свій перший титул чемпіона світу. Події того сезону не могли пройти без драми, їх досі згадують за неймовірну напругу і навіть трагічність, а від результатів тієї гонки залежав підсумок чемпіонату.

У цьому матеріалі ми розповімо про події сезону 1994 року та, головне, про історичну гонку в Аделаїді, яка назавжди залишилася в пам’яті фанатів Формули-1.

Старт сезону

На початку сезону 1994 року у складі Вільямс Рейсінг, яка до того виграла обидва заліки 1993 року, відбулися важливі зміни. Із команди та Формули-1 загалом пішов чинний чемпіон Ален Прост, а на його місце прийшов Айртон Сенна. Противником обох легенд Формули-1 став син дворазового чемпіона Гремма Гілла, Деймон, який на той момент лише розпочинав свій другий сезон у Ф1.

Головним і, мабуть, єдиним реальним суперником британського колективу став Бенеттон, у складі якого лідером заявив себе Міхаель Шумахер. Напередодні сезону відбулися важливі зміни регламенту: у Формулі-1 заборонили електронні помічники, що найбільше ускладнило життя Вільямсу, тоді як Бенеттону це дало змогу скористатися чистою швидкістю боліда та наблизитися до конкурентів.

Для Вільямса, який виграв два останні чемпіонати, єдиною надією залишався Сенна, але команда не встигла створити для нього конкурентоспроможний болід. Після перших двох етапів, де Сенна здобув поул-позиції у кваліфікації, але безрезультатно завершив гонки, настала трагедія на Гран-прі Сан-Марино. Цей етап назавжди залишився в історії Формули-1 як «чорний вікенд»: у кваліфікації загинув австрієць Роланд Ратценбергер, а під час гонки – Айртон Сенна. Цей вікенд змінив Формулу-1 назавжди і запровадив новий пріоритет на безпеку.

Для тодішніх лідерів сезону трагедія на Сан-Марино стала вирішальною. Міхаель Шумахер продовжив боротьбу без, здавалося б, найсильнішого суперника, а Деймон Гілл поступово взяв на себе роль лідера Вільямс. Протягом сезону 1993 він неодноразово давав гідний бій Алену Просту та здобув три поспіль перемоги у другій половині року, але тепер ситуацію була іншою.

Допомога від ФІА та Шумахера

Деймон Гілл розпочав сезон із подіуму в дебютній гонці, а на Гран-прі Сан-Марино фінішував шостим. Проте на той момент Шумахер уже домінував: німець виграв чотири перші гонки поспіль, і шансів наздогнати його в Гілла було небагато. Вперше того року британець переміг на Гран-прі Іспанії – упевнено і заслужено, але навіть після цього Міхаель додав до свого активу ще два золота.

Однак ситуація змінилася після скандального Гран-прі Великої Британії – домашньої гонки для Гілла та Вільямс. Деймон здобув перемогу, а Шумахер фінішував другим. Та головне сталося поза самою боротьбою на трасі. Під час прогрівочного кола Міхаель кілька разів обігнав Гілла, що було суворо заборонено регламентом. Судді вивісили чорний прапор, але команда Бенеттон намагалася оскаржити покарання. За ігнорування чорного прапора його не лише дискваліфікували з гонки, а й відсторонили від участі у двох наступних етапах.

Такий поворот подій повернув інтригу в чемпіонат: Вільямс і Деймон Гілл отримали реальний шанс скоротити відставання і нав’язати боротьбу за титул.

Британець сповна скористався шансом, подарованим суперником і суддями: Гілл виграв дві гонки поспіль під час відсторонення Шумахера. До того ж німця перед цим ще раз дискваліфікували – цього разу на Гран-прі Бельгії, через надмірне зношення планки днища боліда, що принесло Деймону ще одну перемогу.

Після повернення Шумахера їх розділяло всього одне очко. У наступних двох гонках конкуренти обмінялися перемогами, тож перед фіналом сезону в Аделаїді (Австралія) різниця між ними знову становила лише один бал.

Гран-прі Австралії 1994

Гонка в Аделаїді стала вирішальною як у заліку пілотів, так і в Кубку конструкторів. Поул-позицію здобув чемпіон 1992 року Найджел Менселл, який повернувся до Вільямс спеціально на фінал чемпіонату. Поруч із ним на стартовій решітці розташувалися Міхаель Шумахер – другий, та Деймон Гілл – третій.

На старті Менселл провалився, і попереду опинився Шумахер. За ним ішли Гілл, Гаккінен, Ірвайн, Менселл і Баррікелло. Лідери чемпіонату – Шумахер і Гілл, яких розділяла всього секунда, – одразу почали відриватися від решти пелотону.

На 10-му колі Менселл випередив Ірвайна й піднявся на четверту позицію. Згодом він обійшов Гакінена й став третім, але навіть після цього поступався лідерам майже секундою з кола. Після серії піт-стопів Шумахер і Гілл знову опинилися поруч – менше ніж за секунду один від одного.

На 35-му колі відбулась головна подія заїзду, якщо не усього сезону. Шумахер занадто широко увійшов у поворот East Terrace і зачепив стіну. Він втратив трохи часу, але було незрозуміло, наскільки пошкоджений його болід. Гілл одразу наблизився й кинувся в атаку, зайнявши внутрішню траєкторію в наступному повороті. Коли Вільямс Гілла вже майже пройшов Бенеттон, Шумахер різко повернув усередину й протаранив суперника – машини зіткнулися. Бенеттон злетів у повітря, а після приземлення зазнав серйозних пошкоджень – для Шумахера це означало кінець гонки.

На перший погляд болід Гілла залишився неушкодженим, але невдовзі з’ясувалося, що зламана ліва передня підвіска. Британцю вдалося дістатися до боксів, але після безуспішних спроб ремонту він також змушений був зійти. Чи зробив Шумахер цей маневр навмисно, розуміючи, що його машина вже була пошкоджена після контакту зі стіною, – питання, яке й досі залишається предметом суперечок. Як би там не було, саме так Міхаель Шумахер здобув свій перший чемпіонський титул у Формулі-1.

Після інциденту Менселл і дві Феррарі боролися за перемогу. Під час другого піт-стопа механіки Алезі спершу не змогли закріпити колесо, а потім болід заглох на виїзді з боксів. Француз втратив коло та повернувся у гонку лише восьмим. Менселл зрештою здобув свою 31-шу перемогу в кар’єрі; за ним фінішували Герхард Бергер, Мартін Брандл, Рубенс Баррікелло, Олів’є Паніс і Жан Алезі.

За підсумками сезону Шумахер набрав 92 очки й випередив Гілла лише на один бал. Попри суперечливе зіткнення у фіналі, FIA не застосувала санкцій, а Вільямс не подав протест. Кубок конструкторів дістався Вільямсу з перевагою у 15 очок.

Згодом Деймон Гілл таки виграє свій чемпіонат – у 1996 році. Німець же ще раз тріумфує з Бенеттоном, а потім здійснить легендарний перехід у Феррарі, де неодноразово перепише історію Формули-1.