Некролог: Нікі Лауда (1949-2019)

Триразовий чемпіон світу прожив дивовижне життя як на трасі, так і поза нею, як в автоспорті, так і в авіабізнесі.

Згадуючи його, завжди у першу чергу пригадуватимуть аварію на Гран Прі Німеччини 1976 року, яка ледь не забрала його життя. Його повернення, подолання фізичних та психологічних проблем, аби повернутися на вершину автоспорту, безумовно, є однією із надзвичайних історій в історії Формули 1.

Він також був унікальною особистістю, ніколи не соромився сказати все, що у нього на думці, і завжди давав дуже гостру оцінку будь-яким подіям.

Він поєднував це з дуже тонким гумором і серйозним виразом обличчя. Так він виглядав у роки виступів за Ferrari, коли вигравав перегони з метрологічною точністю.

Андреас Ніколаус Лауда народився у Відні 22 лютого 1949 року. Він зростав у привілейованих умовах, адже мав заможного діда по батьківській лінії. Він не дуже цікавився формальною освітою і замість цього дуже захоплювався автомобілями. У 1968 році Нікі придбав Mini Cooper і без згоди батьків дебютував у перегонах з під’йому на пагорб у квітні того ж року, де посів друге місце.

Нікі Лауда, March 712M - Cosworth, Дітер Кестер, March 712M - BMW

Фото: LAT Images

Скандалу з батьком чекати не довелося. Нікі втратив фінансову підтримку родини і мусив самотужки просувати свою кар’єру. Він швидко пересів у Porsche 911, а згодом, у 1969 році, опинився у Формулі Vee. У 1970 році він набував досвіду у божевільній на той час Ф3, тому потрапив у чимало аварій.

Роком пізніше Лауда отримав місце у команді March у Ф2, де найкращим фінішем стала четверта позиція у Руані, а більшість пелотону складалася із гонщиків чемпіонату світу. Тоді, у 1971 році, він навіть взяв участь у домашній гонці Ф1 – Гран Прі Австрії чемпіонату світу. На Остеррайхринзі він кваліфікувався 21-м, але зійшов з дистанції.

Для сезону-1972 він самотужки платив за участь у Формулі 1, де був напарником Ронні Петерсона у команді March. Для цього взяв у банку кредит. Він був абсолютно упевнений, що досягне успіху і поверне усі кошти. Це був невдалий сезон за кермом повільної машини, але у Формулі 2 Нікі продемонстрував значний прогрес – три подіуми і п’яте місце в особистому заліку європейського чемпіонату.

Тим не менш наприкінці року він мав чимало боргів і непривабливі результати. Мало хто спокусився б дати йому ще один шанс.

Проте він домовився з Луїсом Стенлі і 1973 рік провів у стайні BRM. Це був типовий сміливий і зухвалий хід Лауди – він взяв ще один кредит і пообіцяв Стенлі, що приверне увагу спонсорів, хоча знав, що їх знайти буде нереально. Нікі був упевнений, що у нього все буде гаразд, що зрештою йому заплатять за керівництво командою, що насправді і сталося.

Результатів було небагато, але Лауда зробив чимало, аби на нього звернув увагу Енцо Феррарі, який підписав з Нікі угоду на 1974 рік. Це мало стати початком дивовижної співпраці. У 1973 році Скудерія була слабкою, проте Лауда надихнув команду і запалив вогник надії Скудерії завдяки своєму розумінню технічних аспектів та взаємодії з Мауро Форг’єрі.

Нікі Лауда, BRM

Фото: LAT Images

Лауда тямив у техніці і вправно працював із болідом. Він ледь не першим звернув увагу на фізичну підготовку пілота і фактично заклав фундамент сучасної ери постійних тренувань у спортзалі та фізіотерапевтів. Нікі мав все, що треба.

Того сезону він продемонстрував дивовижну швидкість, дев’ять разів стартував із поулу і здобув свої перші перемоги в Іспанії та Нідерландах. Проте декілька сходів позбавили його права боротися за титул чемпіона наприкінці сезону.

Проте Нікі досяг свого у 1975-му. За кермом 312T він знову стартував дев’ять разів із поулу, але переміг вже у п’яти гонках і стабільно фінішував, що дозволило здобути перший титул для Ferrari з 1964 року.

У 1976 році Лауда був таким же нестримним. У перших шести перегонах він здобув чотири перемоги і двічі фінішував другим.

Джеймс Хант і McLaren почали потроху відіграватися, що відродило інтригу у чемпіонаті. Попри запеклу боротьбу на трасі обидва гонщики залишалися приятелями поза треком.

Усе змінилося на Нюрбургринзі у серпні. Лауду ледь врятували із палаючого боліда інші гонщики. Нікі доправили до шпиталя Мангейма з опіками і пошкодженими легенями. Його вважали без п’яти хвилин мерцем, але рішучість австрійця і залізна воля допомогли йому одужати і зосередитися на якнайшвидшому поверненні за кермо гоночної машини.

Попри усі прогнози він повернувся у кокпіт свого 312T2 вже у Монці лише шість тижнів по тому. Нікі відчував неймовірно сильний біль - як фізичний, так і психологічний.

Аварія Нікі Лауди, Ferrari 312T2

Фото: LAT Images

Він відважно захищав свій титул у решті гонок сезону – четверте місце в Італії і фініш третім у США. У дощовому фіналі у Фудзі він вирішив повернутися до боксів лише після декількох кіл гонки – він навіть не намагався приховати той факт, що не хотів їхати у дуже небезпечних умовах. Хант фінішував третім, у що спочатку не повірив, і випередив Лауду лише на один заліковий бал.

На початку 1977 року у Південній Африці Нікі уперше переміг після аварії, потім ще двічі тріумфував і сім разів піднявся на подіум, що призвело до дострокового здобуття другої чемпіонської корони.

За лаштунками у команді відчувалась напруженість, адже у команді з’явився Карлос Ройтеманн, який заміняв Лауду, коли Нікі відновлювався після аварії. Тому ще до завершення сезону австрієць домовився із Берні Екклстоуном про перехід до Brabham у 1978 році.

У британській стайні Лауда почувався задоволеним і насолоджувався атмосферою, створеною Екклстоуном, конструктором Гордоном Маррі та керівником команди Гербі Блашем. Перший сезон приніс перемогу у Швеції на боліді-пилососі, якій згодом заборонили, і в Італії. Але команда загубилася у 1979 році, коли стрімко набувала розвитку технологія граунд-ефекту.

Наприкінці сезону того сезону він вже зосередився на створенні власного авіабізнесу і втратив мотивацію до перегонів. Нікі подолав декілька кіл на Гран Прі Канади на новій машині BT49 з двигуном Ford Cosworth, який був досить перспективним і мав привернути його увагу. Але Лауда вирішив, що йому досить, і пішов з Ф1.

Протягом 1980 року він був осторонь чемпіонату, але влітку 1981-го мотивація знову повернулася. Рон Денніс, з яким Нікі співпрацював у серії BMW Procar у сезоні-1979, очолив команду McLaren і почав надокучати Лауді з пропозицією повернутися.

Нікі Лауда, McLaren MP4B Ford

Фото: LAT Images

Лауда відвідав Гран Прі Італії і в Донінгтоні випробував революційний карбоновий MP4 Джона Барнарда. Він продемонстрував і собі, і команді свою чималу швидкість і підписав контракт на 1982 рік. Денніс вмів рахувати гроші, тому за контрактом McLaren отримала право розірвати угоду, якщо спроба повернення Нікі буде невдалою.

Проте усіх, хто сумнівався, Лауда примусив замовкнути, коли у першій же гонці сезону у Південні Африці стартував із четвертого місця і переміг у Гран Прі Лонг-Біч. Лауда також переміг у Брендс-Хетчі і завершив сезон п’ятим.

1983-й був важчим за попередній рік, оскільки McLaren ще використовувала Ford Cosworth, а в пелотоні домінували боліди з турбо-двигунами. Лауда підштовхнув Денніса до пошуку турбо-мотористів і допоміг укласти угоду з Porsche щодо створення V6 за фінансової підтримки TAG.

За пропозицією Лауди McLaren підсилилась Аленом Простом, який щойно залишив Renault.

McLaren насолоджувалась сезоном-1984, адже двигун TAG Porsche був дуже вдалим, особливо у гонці, і все завдяки електроніці. Чемпіонат став двобоєм 35-річного Лауди і Проста. Долю титулу на користь Нікі вирішили 0,5 залікового бала.

Нікі Лауда, McLaren MP4/2 TAG Porsche

Фото: LAT Images

У 1985 році Нікі Лауда декілька разів зійшов з дистанції, а чемпіонська корона Ф1 уперше дісталася Просту. Лауда дедалі більше почувався некомфортно, а відносини з Деннісом погіршувалися.

На домашньому етапі Лауда оголосив про завершення кар’єри гонщика. Останню перемогу австрієць здобув у Зандворті, чим був дуже задоволений. Свою останню гонку він провів невдало. На вуличках Аделаїди він опинився у відбійнику після невдалого гальмування на вході у поворот і назавжди залишив кокпіт боліда.

Усю свою увагу він зосередив на створенні Lauda Air. У травні 1991 року у Таїланді один із його Boeing 767 через технічні проблеми розбився. Загинуло 223 пасажири та члени екіпажу. Це суттєво вплинуло на Лауду.

У 2000 році Lauda Air стала дочірньою компанією Austrian Airlines, а потім поглинута нею. З часом австрієць створив нову авіакомпанію під власним ім’ям Niki і зосередився на бюджетному ринку. Ще нещодавно він також керував своєю третьою компанією Laudamotion.

Проте він ніколи надовго не залишав автоспорт і насолоджувався новою кар’єрою в Ф1 у якості експерта і коментатора, який ніколи не соромився ділитися власною думкою. Цю роботу йому вдалося успішно поєднати з керівництвом трьох команд. Співпраця з Ferrari та Jaguar була не дуже вдалою, а його жорстка, але справедлива оцінка різних ситуацій – не завжди приємною.

Невиконавчий директор Mercedes AMG F1 Нікі Лауда

Фото: Sutton Images

У вересні 2012 року його оголосили невиконавчим директором команди Mercedes. На початку того сезону Ніко Росберг виграв Гран Прі Китаю, але повернення Міхаеля Шумахера було не найвдалішим в історії повернення пілотів Ф1.

Але Лауда знав, що Mercedes напевно матиме зиск із впровадження в Ф1 гібридних технологій з 2014 року. Саме він переконав Льюіса Хемілтона перейти до Срібних стріл із McLaren.

В останній сезон ери моторів V8 Льюіс здобув свою першу перемогу за Mercedes (Гран Прі Угорщини), а Росберг переміг ще двічі. Це було невеличким імпульсом, який з 2014 року перетворився на гегемонію Mercedes.

Лауда відіграв значну роль у керівництві стайнею разом із Тото Вольффом, що створило умови для п’яти поспіль титулів чемпіонів світу серед гонщиків і в Кубку конструкторів.

За ці роки йому двічі трансплантували нирки, а торік і легеню. Із серпня того року він постійно боровся за своє життя і не міг виконувати свою звичну роботу, але завжди знав про все, що відбувається у команді та на трасі.

Цього року у Mercedes попереду ще довгий сезон, але напевно вона вшосте поспіль переможе в обох заліках. Це буде рекордне досягнення, яке стане найкращим вшануванням пам’яті людини, яка так багато зробила для німецької стайні і для Формули 1 загалом.

Нікі Лауда, Ferrari, Джеймс Хант, McLaren

Фото: Sutton Images