Львівський трикутник, або як гран-прі Формули-1 пройшов на теренах України

16 березня в Мельбурні стартував 76-й сезон головних автоперегонів планети. Й поки Ландо Норріс із команди «Макларен» насолоджується перемогою на етапі в Мельбурні, пропонуємо повернутися на 95 років назад і згадати, як славетна Ф-1 завітала до наших країв.

Автомобільна історія України почалася ще в XIX столітті. Всього через п'ять років після того, як Карл Бенц сконструював перше авто в світі, модель «Панар-Левассор» з’явилася на вулицях Одеси. За кермом сидів редактор газети «Одеський листок» Василь Навроцький. Це був 1891-й, і поява транспорту, який пересувався без допомоги коней, шокувала чималу кількість людей, а чутки про диво техніки швидко розлетілися на тисячі кілометрів до інших міст і регіонів. І так, саме в Одесі з’явилося перше авто на території усієї тодішньої російської імперії. До москви винахід дійде майже через десять років, уже після того, як автомобілі їздитимуть вулицями Києва та Львова. А першому автовласнику Львова магнату Казімежу Одживольському для придбання автівки «Бенц Вікторія» за 4000 золотих марок навіть не довелося далеко їхати. В Галіції уже тоді існувало представництво компанії «Бенц».

Попит на винахід поступово зростав. За десять років кількість авто у Львові зросла до 40 одиниць. Ідея створення клубу водіїв давно настигла, тим паче, така спільнота вже існувала у Франції. 1 лютого 1908 року офіційно було зареєстровано Галицький автомобільний клуб (Galicijski Klub Automobilowy). Штаб-квартира організації базувалась у Кракові, та й у Львові була своя філія. Дебютний автопробіг мав стати справою часу, однак у клубі доволі швидко відбувся розкол, а коли майже всі дійшли згоди, то настала Перша світова війна, яка призупинила всю діяльність GKA більш як на 10 років. Лише в 1925-му відбулися перегони Галичини за маршрутом «Стрий – Велика Воля», які дали поштовх грандіознішій події.

Lviv.Media

Рік по тому гонку «Стрий – Велика Воля» була подовжено до Львова, а ще через рік надійшла пропозиція провести перегони в самому Місті Лева. Тодішня столиця Галіції могла стати першою в історії, де б гонщики змагалися безпосередньо на вулицях міста. Проте організаційні та бюрократичні перетини затягнули ухвалення рішення. А от на Лазуровому узбережжі з цим було швидше. Гран-прі Монако задумали в 1928 році й провели в 1929-му. Гран-прі Львова відбувся через рік.

Траса під назвою «Леополіс» була однією з найкоротших. Маршрут завдовжки 3041 метр простягався вулицями Пелчинською (нині – Вітовського) та Кадетською (Гвардійською). Далі гонщики виїздили на площу Пруса (сучасну площу Івана Франка), звідти – на Стрийську, а далі знов спускалися Кадетською на Пелчинську.

Однак перший млинець вийшов глевким. У 30-х роках у змаганнях «Формулі Лібре» (попередник Формули-1) існували основні гонки й другорядні. Проведення Гран-прі Львова поставили на 8 вересня, на наступний день після заїзду в Монці. Всі відомі гонщики очікувано виступали в Італії, а на старт траси «Леополіс» вийшло лише п’ять поляків. Попри це, гонка дістала високі оцінки та гарну пресу, а головною фішкою, звичайно, стала сама дорога, яка на той момент була унікальною. На відміну від того самого Монте-Карло, де заради перегонів змінювали ландшафт, у Львові не змінювали нічого. Дорога пролягала через трамвайні колії, бруківку, перепади висот і міські перепони, які були прикриті мішками з піском. Як згадував письменник-фантаст Станіслав Лем, заради гонки до міста привозили 400 тонн піску, а рейки на Пелчинській вулиці заливали гіпсовою сумішшю. Хоча навіть такі запобіжні заходи не завжди допомагали. Наприклад, у 1932 році Альфред Боучек вивів із ладу не лише свій болід, а й ліхтарний стовп. «Леополіс» заслужено називали однією з найскладніших трас.

«За коло я робив від 29 до 36 перемикань швидкості. Вся гонка була фізично та морально виснажливою», – ділився своїм досвідом поляк Ян Ріппер.

Проте за всі роки проведення Гран-прі Львова жоден пілот не травмувався, що було доволі рідким явищем у ті часи. Одна з імовірних причин – саме складність траси. На одній із найкоротших доріг в історії Гран-прі з вузькими вуличками та перешкодами гонщики побоювалися розвивати граничну швидкість, яка могла призвести до аварій.

Отже, заїзд 1930 року навів галасу, тому наступного сезону перегони в Галіції перенесли на липень, і вони дістали офіційний статус, а на старт вийшло сім машин. Подія справила справжній фурор! По місту було чимало листівок із рекламою, але місцеві й так уже були в очікуванні спортивного свята. Незважаючи на те, що тренувальні заїзди проходили з 4-ї до 6-ї ранку, трибуни вміщували лише 3900 глядачів, а ціна від 1 до 15 злотих була зовсім не демократичною, подивитися на пілотів прийшло близько 5000 людей. Організатори передбачили таку велику кількість охочих, тому на обороті кожного квитка було розміщено рекламу головного спонсора, й навіть стояв спеціальний друк для захисту від підробок. За порядком стежило пів тисячі поліціянтів. За самою ж гонкою спостерігало приблизно 50–60 тисяч жителів за населення Львова в 300 тисяч.

«Люди сиділи скрізь – навіть на дахах, а кілька найсміливіших підіймалися на високі цегляні труби», – описувала аншлаг Warsaw Sports Review.

Задоволені були й самі пілоти, зокрема переможець львівського етапу німець Ганс Штук на «Порше»: «Я в захваті від траси. Я й уявити не міг, що знайду тут щось подібне. Це – першокласна траса, яка нічим не поступається Монте-Карло». А ще варто згадати, що призовий фонд заїзду становив 5000 злотих, а серед власників квитків розігрувалося 10 велосипедів.

Через рік Штук знову завітав до Львова, але вже на «Мерседесі». Однак того разу він програв своєму земляку Рудольфу Караччолі, «Альфа Ромео» якого була однією з найлегших машин того часу та зуміла розігнатися до 200 км/год. Це був неймовірний рекорд для «Леополісу». В тій гонці також брав участь П'єр Вейрон. Той самий, на честь якого названо культовий суперкар Bugatti Veyron.

«Львівський трикутник» 1933 року за участі 56 учасників став останнім. Організація змагань стала задорогою для бюджету міста, яке й так потерпало від фінансової кризи. Всі зароблені кошти з Гран-прі пішли на допомогу безробітним. Ця гонка запам’яталася перемогою Ойґена Бйорнстада знов-таки з команди «Альфа Ромео», який жодного разу не зупинився на піт-стоп. Лише через 55 років норвежець зізнався, що таємно встановив два додаткові баки з пальним. За його словами, один із таких баків був вмонтований за панеллю приладів і луснув посеред гонки, внаслідок чого метанолове паливо виплеснулося йому в обличчя. Це змусило його зупинитися просто на площі, де він міг потай витерти очі, удавши, що в нього зламалося кермо. Й навіть це не завадило йому виграти, позаяк в авто шведа Пера Віктора Віденгрена на піт-стопі зламалася система запалювання. Ремонт тривав близько чотирьох хвилин, які коштували 1-го місця скандинаву.

В 1937 році була спроба відновити Гран-прі Львова, однак розвиток автопромисловості й поліпшення характеристик болідів потребували модернізації траси під більш гоночну без наявних міських перешкод. Знов-таки, коштів на це не знайшлось, а далі почалася Друга світова війна. За радянських часів про Формулу-1 вже, звісно, не йшлося.

Від моменту набуття Україною незалежності почалися розмови про відновлення перегонів. Проте втілити це в життя було складно. Лише в 2010 році вийшло провести ретро-фестиваль «Леополіс Гран-прі». Позаяк львівська траса майже не змінилася від тих самих 1930-х років, до України завітали шанувальники Формули-1 із багатьох куточків Європи. Через рік у фестивалі взяло участь 74 автомобілі, 34 з яких приїхало з інших країн, а в 2016-му – вже 162 учасники.

«Звичайно, це вже аж ніяк не перегони, а цілком порядний ретро-фестиваль, але заїзди проходять, мішки з піском у небезпечних поворотах викладено, й навіть боротьба на трасі «Львівського трикутника» доволі напружена. Більшість учасників, як і в 1930-ті, приїздить із Польщі та Австрії. Взагалі, за фестивалем дуже добре помітно, наскільки в Європі краще справи з ретро-автомобілями. Тому я подумую наступного року з'їздити на один з європейських фестивалів – до Франції чи Німеччини. Хоча й до Львова ще раз не відмовився б зазирнути», – ділився враженнями один з учасників пробігу 2013 року.

Навіть попри війну, «Леополіс Гран-прі» продовжує славетну справу. У 2023 році фестиваль зібрав понад 200 ретро-авто, а частину вторгованих коштів було спрямовано на закупівлю реанімобіля для потреб фронту.

Ігор ЯВКІН