День в історії: чудернацька перша перемога McLaren

Четвертий етап сезону 1968 року відбувся за два тижні після гонки в Монако, яку виграв Грем Хілл на новаторському Lotus 49B, вперше в історії Формули 1 оздобленому антикрилами.

Переваги цієї новинки були очевидними, і до Бельгії команди привезли власні концепції цієї нової ще для Формули 1 технології.

Траса в Спа була доволі швидкісна — використовувалася стара конфігурація довжиною понад 14 кілометрів, і середня швидкість за очікуваннями мала перевищити 200 км/год. З огляду на це, використання антикрил мало й психологічний вплив на пілотів — і це було навіть важливіше за їхню ефективність.

Як влучно зауважив хтось у паддоці: «Подібно задоволеним коровам, що добре дояться, задоволені гонщики добре їздять — якщо вони впевнені в поліпшеній стабільності своєї машини, вони й повороти проходять трохи швидше».

Команди старалися, хто на що здавсь — за відсутності будь-яких інструментів для оцінювання впливу новинок на поведінку боліда, інженери діяли на свій розсуд, покладаючись виключно на суб’єктивні оцінки гонщиків і на показання секундомірів.

У Lotus, наприклад, привезли болід з Монако без жодних змін — з передніми регульованими антикрилами обабіч радіатора і заднім низько розташованим клиновидним антикрилом.

Джекі Олівер, Lotus 49B Ford - Гран Прі Бельгії 1968 року

Фото: LAT Images

Повністю новий болід McLaren відрізнявся маленькими спойлерами попереду і ще одним трохи більшим ззаду — їх навіть і «антикрилами» можна було назвати з великою натяжкою.

У Brabham попереду змонтували крильця в стилі Lotus, а над коробкою передач розмістили антикрила на величезних стіках.

У Honda обмежились тим, що "пришпандьорили" під кутом на болід Джона Сьортіса лист алюмінію над двигуном.

У Matra вирішили покластися на талант Джекі Стюарта і взагалі обійшлися без антикрил — і це виглядало досить двозначно з огляду на те, що шотландець пропустив два попередніх Гран Прі після аварії у перегонах Формули 2 і досі ходив із загіпсованим правим передпліччям.

Джекі Стюарт, Matra MS10 Ford - Гран Прі Бельгії 1968 року

Фото: David Phipps

У Ferrari знайшли хитріший спосіб — машину Жакі Ікса виставили без антикрил, а болід Кріса Еймона оздобили складним заднім антикрилом, змонтованим між двигуном і коробкою передач.

Але так і залишилося невідомим, яка з цих концепцій виявилася кращою — очікуваної гострої боротьби у кваліфікації не відбулося, оскільки через сильну зливу не було жодного сенсу виїжджати на трасу, і стартова решітка була сформована за підсумками п’ятничних вільних заїздів, тобто досить випадковим чином — і поул дістався Еймону, поруч з яким мали стартувати Стюарт і Ікс.

Перед стартом гонки команди зробили останні зміни в конструкції своїх болідів, що більше було схоже на танці з бубном — так, Хілл відмовився від антикрил взагалі, а в McLaren зменшили і без того мініатюрний задній спойлер. У Ferrari встановили антикрила і на болід Ікса, але після прогрів очного кола той зажадав прибрати їх…

Кріс Еймон, Ferrari 312/67 - Гран Прі Бельгії 1968 року

Фото: LAT Images

Сама гонка, дистанція якої складала 26 довгих кіл, пройшла у традиційному стилі 1960-х, що відрізняється від сучасного перебігу гонки Ф1 приблизно так, як німі комедії Чарлі Чапліна від серіалу «Альф».

Еймон зберіг лідерство на старті, але вже на другому колі його випередив Сьортіс, що стартував четвертим, новозеландець деякий час їхав другим, поки камінець з-під коліс Honda не розбив масляний радіатор його Ferrari. Друга Ferrari також була близька до сходу — на машині Ікса відмовив один циліндр, але бельгієць з незвичним двигуном V11 продовжував вперто боротися з суперниками.

Сьортіс упевнено лідирував до десятого кола, доки не зламалася задня підвіска його Honda.

Джон Сьортіс (Honda RA301) лідирує попереду Кріса Еймона (Ferrari 312/67) - Гран Прі Бельгії 1968 року

Фото: LAT Images

Позаду лідерів вели дуель Денні Х’юм і Стюарт, і після сходу Еймона та Сьортіса ця боротьба перетворилася на битву за перше місце. Гонщики час від часу мінялися позиціями, аж допоки на 18 колі не зламався карданний вал на McLaren Х’юма.

Все йшло до того, що Стюарт — із загіпсованим плечем! — здобуде першу перемогу для Matra, але команду підвела власна необачність — інженери помилилися у розрахунках витрат пального, і той змушений був на передостанньому колі зупинитися в боксах для дозаправки, що відкинуло його на четверте місце.

Позаду шотландця затято змагалися один з одним Педро Родрігес з BRM і Брюс Макларен, і їхня боротьба точилася до самого фінішу. Гору взяв новозеландець, але обидва гонщики, які не побачили зупинки Стюарта в боксах, були впевнені, що фінішували другим і третім, тому Макларен виявився приємно здивованим, коли дізнався що виграв гонку.

Ця перемога стала першою для власної команди новозеландця McLaren, а сам Брюс став першим гонщиком після Джека Бребема, який виграв за кермом машини «імені самого себе».

Брюс Макларен, McLaren M7A Ford - Гран Прі Бельгії 1968 року

Фото: LAT Images

Бребем, який зійшов ще на шостому колі через проблеми з двигуном, також мав привід для радощів — Гран Прі Бельгії став його рекордною 100-ю гонкою, і австралієць на той час був найдосвідченішим учасником чемпіонату світу Формули 1.

Сліпі пошуки вірного шляху серед різноманітних концепцій антикрил не завадили командам встановити й інший рекорд, можливо, найважливіший — Гран Прі Бельгії 1968 року офіційно став найшвидшою гонкою Ф1 на той час: Сьортіс проїхав найшвидше коло з рекордною середньою швидкістю 241,14 км/год, а Макларен завершив гонку із також рекордною середньою швидкістю — 236,797 км/год.