Йос Ферстаппен пригадав зростання чотириразового чемпіона

Видання AutoHebdo під час літньої перерви поспілкувалось з колишнім пілотом Формули-1 та батьком чотириразового чемпіона світу Формули-1 Йосом Ферстаппеном.

Поки ви виступали за Tyrrell, у вівторок наприкінці вересня 1997 року, за два дні після змагань на Гран-прі Люксембургу на Нюрбургринзі, народився Макс. Розкажіть нам про той божевільний тиждень…

— Наступного вікенду були перегони. Він народився, а через два дні мені довелося летіти до Японії! Мені пощастило бути там, бо це була наша перша дитина, і все пройшло добре: він народився здоровим. Потім мені лишалося тільки вирушити на перегони. Це був прекрасний момент.

Яким батьком ви були тоді? Я уявляю, що ви не були дуже присутніми через свою кар’єру…

— Спочатку так — природно, ти постійно перевіряєш — але добре, що Софі (Кумпен, мати Макса — Ред.) завжди була поруч. Щодо мене, я брав участь у Гран-прі, а потім повертався додому, щоб допомагати і бути присутнім настільки, наскільки міг.

Коли ви вирішили посадити його за кермо карта вперше?

— Насправді це була його ідея! Я думаю, що коли вони надто молоді, немає сенсу починати. Я хотів, щоб він розпочав приблизно у шість років. Але задовго до того він уже дивився Формулу-1, починав розуміти речі. Я брав його на картинг, бо тоді в нас була своя команда з картингу. Тож він завжди був там, грався біля картів, проводив багато часу на трасі в Генку (Бельгія, Ред.), біля нашого дому. І він постійно запитував: «Коли я зможу поїхати? Коли я зможу спробувати?» Йому довелося почекати, поки він стане трохи старшим. Я пам’ятаю, він подзвонив мені, коли я був на Гран-прі Канади. Він сказав: «Тепер я хочу карта, я бачу, як діти молодші за мене їздять». Я більше не міг його стримувати, не міг відмовити в карті.

У ньому горів той вогонь! Ви були таким самим у дитинстві, чи зовсім ні?

— Так! Я завжди був із дідусем, який мав те, що можна назвати звалищем. Люди привозили туди старі машини, а дідусь продавав запчастини. Тож завжди було що робити. Я займався мотокросом, водив машини з дуже юного віку. Я завжди був пристрасним до всього, що має двигун.

Тож це сімейна історія?

— Так, це в крові!

Деякі пілоти абсолютно не хочуть, щоб їхні діти йшли їхніми слідами і самі ставали гонщиками. Ви вважали хорошою ідеєю спрямовувати Макса тим самим шляхом?

— Мій батько завжди був дуже вимогливим, і я знаю, що люди по всьому світу думають, ніби я дуже тиснув на Макса. Але я не вважаю, що змушував його; це більше йшло від пристрасті. Ми хотіли перемагати, і це бажання йшло не тільки від мене, а й від нього. Він був молодим, але дуже мотивованим. Він завжди був перфекціоністом. І через прізвище Ферстаппен на ньому було трохи більше тиску, тут у Нідерландах і в Бельгії. Коли ми їхали на перегони, ми були дуже добре підготовлені.

Як ви казали, загальна думка така, що ви були суворими з ним. Як би ви описали ваші стосунки в його дитинстві?

— Можете спитати Макса, але я думаю, що наші стосунки були дуже хорошими. Чи був я суворим? Ні. Я точно знав, чого хочу, точно знав, що йому потрібно робити, щоб досягти успіху, і це я йому казав. Але спитайте його. Ми тренувалися разом, і це завжди було дуже дружньо. Навіть дорогою додому я точно пояснював, що помітив у його їзді на трасі. Я завжди його тренував. Не знаю, чи можна сказати, що я був вимогливим, але я йому допомагав. Це не було вимогами, це була допомога правильною інформацією. Але якщо люди хочуть бути негативними, вони можуть сказати, що це були вимоги. Я також бачу це позитивно: це допомагало йому досягати успіху. І це спрацювало.