Феррарі несподівані фаворити, а Макларен позаду. Аналіз тренувань в Монако

Гран-прі Монако традиційно є найунікальнішим етапом сезону Формули-1. На міській трасі головне не аеродинамічна ефективність, а механічне зчеплення, стабільність на гальмуваннях і здатність швидко прогрівати шини. І саме тому тут не потрібно шукати баланс між швидкими та повільними поворотами – важлива лише ефективність у повільних ділянках.

У Монако обганяти майже неможливо, тому кваліфікація стає ключовою, а практики дають особливо цінну інформацію. У сезоні-2025 різниця у підходах між командами ще більше підкреслює цю особливість — хтось буквально «оживає» на міських трасах, а хтось втрачає темп і стабільність.

Цьогоріч головним претендентом виглядає Феррарі, яка одразу показала сильний темп. Проте й конкуренти не здаються: Макларен, Ред Булл, Мерседес і навіть Вільямс мають свої козирі. Попереду ще третя практика та кваліфікація, але вже зараз можна окреслити основні тенденції вікенду.

Шарль Леклер очолив обидві п’ятничні сесії – і це було не лише результатом домашньої мотивації. У Монако немає потреби шукати складний баланс між механічним зчепленням та аеродинамічною ефективністю, тому Феррарі одразу опинилася в робочому вікні.

SF-25 стабільно прогрівала шини з обох осей, демонструючи хорошу рівновагу на тлі інших команд, які, як і зазвичай у Монако, працюють з м’якими налаштуваннями та піднятою висотою шасі. Але саме Феррарі виглядала зібраною і контрольованою, особливо в середньо- та швидкісних поворотах, де червона машина була однозначно найшвидшою.

У повільних секціях все ще відчувалась невелика недостатня поворотність – проблемна зона, яка переслідувала SF-25 у попередніх гонках. Але цього разу ситуація інакша. В Монако немає потреби шукати компроміс між різними типами поворотів, і це відкрило потенціал шасі.

Після Гран-прі Китаю Феррарі перейшла на нову версію боліда з піднятою задньою частиною, щоби зменшити дельфінування й розкачування на швидких ділянках. Проте ця зміна викликала значні труднощі у повільних зв'язках: днище не було повністю адаптоване до зміненого кліренсу. На традиційних трасах це оберталося втратою стабільності.

Та в Монако ситуація зворотна. Тут не потрібно додатково збільшувати кліренс, і машина знову отримала передбачувану реакцію при виходах із повільних поворотів. За даними GPS-аналітики, саме тут Феррарі отримала найбільший приріст.

Особливо ефективним був Леклер – датчики зафіксували, що він виходив із Мірабо (5-й поворот траси) на 6 метрів раніше, ніж Ферстаппен, і на 8 раніше, ніж Норріс. Це величезна перевага в межах Монако, де кожен метр має значення. Водночас, Гамілтон також був сильним у цій зоні, що дозволяє говорити про певну універсальність рішень, але саме SF-25 максимально ефективно використала свою конфігурацію.

У підсумку, Феррарі виглядає збалансовано, стабільно і впевнено – рідкісний випадок, коли болід чудово відчуває себе на трасі без глибокого пошуку компромісів.

Підходячи до етапу в статусі записного аутсайдера, наразі Скудерія перетворилася на головного фаворита етапу. Здається, що лише власні помилки можуть ускладнити життя як пілотам, так і команді.

Траса в Монако традиційно має один із найвищих показників еволюції покриття – з кожним колом асфальт стає все швидшим. Навіть протягом однієї сесії час може покращуватись на три десяті секунди для кожного окремого пілота. Саме тому ті, хто показує результат раніше, нерідко опиняються у менш вигідних умовах.

Оскар Піастрі показав непогану швидкість і зумів вклинитися між двома болідами Феррарі, проте його результат слід сприймати обережно – австралієць виїхав на швидке коло на 13 хвилин пізніше за конкурентів, коли асфальт уже мав вищий рівень зчеплення.

Варто зазначити, що саме в середньо- і швидкісних поворотах «Массне» та «Табак» Піастрі виглядав більш переконливо, ніж Норріс у першій практиці. Це свідчить про певний прогрес у роботі з налаштуваннями між сесіями. Проте стабільного балансу команда ще не досягла.

За довгими серіями темп Макларен не виглядає надто переконливо, але й оцінити його складно – результати вийшли дещо розмитими. Єдиним більш-менш надійним орієнтиром стало порівняння серій Льюїса Гамілтона та Ландо Норріса – за однакової довжини відрізків вони показали майже ідентичні часи.

Це дає підстави припускати, що й за кількістю пального обидва боліди були у схожих умовах, а отже, й з темпом у Макларена не все так погано – принаймні на рівні боротьби з Феррарі, якщо вдасться покращитись з другої практики.

Після доволі обнадійливого початку в першій практиці, друга сесія стала кроком назад для Ред Булл. У команді знову зіткнулися з недостатньою поворотністю – проблемою, яка вже переслідувала їх на кількох етапах сезону. Додатковим фактором стало те, що силовий блок у другій половині дня працював не на повну потужність – команда навмисно обмежила його, що вплинуло на максимальні показники.

У «биків» не приховують, що активно експериментували з налаштуваннями, проте цього разу обраний напрям виявився хибним. Болід вийшов недостатньо стабільним, а в повільних поворотах – особливо в другому секторі – відчутно поступався конкурентам.

Колектив сподівається, що в третій практиці Макс Ферстаппен отримає машину з налаштуваннями, які краще відповідатимуть характеру траси в Монако. Команда зосередиться на поверненні до базової конфігурації, яка працювала ефективніше на початку вікенду.

У Мерседеса проявилася характерна для Монако проблема – асиметричний прогрів шин між осями. Передня вісь прогрівалася повільно, через що пілотам бракувало зчеплення на вході в повороти, тоді як задня вже перегрівалася до початку третього сектора. У результаті – втрата балансу та стабільності саме в тій частині кола, де контроль над задньою віссю критично важливий.

Цей ефект «розсинхрону» добре знайомий Мерседесу з минулих років, і поки що команда не змогла знайти ефективне рішення в умовах специфіки Монако, де немає довгих прямих для охолодження шин і постійно потрібно працювати кермом у тісних поворотах.

Проте навіть попри дисбаланс у роботі шин, пілоти Мерседеса змогли продемонструвати конкурентні показники на окремих міні-секторах – особливо в ключових поворотах, де важлива максимальна механічна ефективність. Якщо команді вдасться подолати проблему асиметричного прогріву й збалансувати поведінку боліда по осях, потенціал швидкості може виявитися достатнім не лише для стабільної боротьби з Ред Булл, а й для того, щоб випередити їх на чистому темпі.

Схоже, саме ці дві команди наразі ведуть боротьбу за статус третьої сили пелотону – якщо не з’явиться ще один несподіваний претендент.

Традиційно вже для цього сезону, тіньовим претендентом на боротьбу з лідерами виступає Вільямс Рейсінг. Болід команди продемонстрував впевненість на всіх секторах кола, зокрема на третьому – найтехнічнішому, що вимагає високої притискної сили та стабільності під час різкої зміни напрямку. Саме там Алекс Албон показував часи в межах десятки від лідерів і навіть був швидшим за Оскара Піастрі.

На першому та другому секторах, де основну роль відіграє зчеплення з покриттям і стабільна передня частина шасі, болід Вільямса в руках Албона був на рівні з гонщиками Ред Булл, що виглядає вражаюче з огляду на ресурси команд.

У підсумку, за чистим темпом після двох практик Вільямс виглядає щонайменше не гірше за Мерседес і Ред Булл. Утім, залишається відкритим питання: наскільки колектив здатен зберегти цей темп і витиснути максимум у кваліфікації, адже саме в топ-команд, схоже, більше простору для покращення.