Гран-прі Великобританії

Під час другої світової війни Сільверстоун був військовим аеродромом, а функції автогоночного треку почав виконувати тільки з 1948 року. Три відомі довоєнні британскі автодроми Бруклендс, Донінгтон-Парк та Кристал Пелес стали непридатними. Що ж стосується бувших військових аеродромів, то вони пропонували вже готове асфальтове покриття та такі базові зручності, як дренажна система. Низка британських авіабаз у післявоєнний час використовувалась у якості гоночних трас, але саме Сільверстоун своїм вигідним місцерозташуванням привадив особливу увагу Королівського Автомобільного Клубу, який якраз підшукував майданчик для проведення Гран Прі Великобританії.

Трасу у Сільверстоуні було сформовано неподалік від одноіменного села у 5 км від Таучестера. Трек було сформовано зі злітно-посадкових смуг аеродрому, загальною протяжністю 4,5 кілометри. Назви поворотів утворились від місцевих пам'яток: Stowe - від розташованої поряд школи Стоув, Becketts - від церкви Святого Томаса Беккета тощо.

Сільверстоун став ареною першого в історії офіційного етапу чемпіонату Формули 1, що утворили у 1950 році, перемогу у якому одержав Джузеппе Фаріна на Alfa Romeo. Під час події був присутній сам король Георг VI. У 1951 році Королівський Автомобільний клуб передав права на оренду автодрому Британському Клубу Гонщиків.
Після відкриття трасы Ейнтрі у 1955 році та до 1962 року Сільверстоун та Ліверпуль приймали Гран Прі Великобританії по черзі. А з 1964 року та до 1986 року Сільверстоун чередувався з лонгфільдскою трасой Брэндс-Хетч.

У 1971 році Британський Клуб Гонщиків викупає у Міністерства Оборони 720-акровий комплекс автодрому. Невдовзі було відбудовано нові бокси, а після серйозної аварії на старті Гран Прі Великобританії 1973 року, з метою зниження швидкостей, у поворот Woodcote було додано шикану.
Правда, це не завадило Кеке Росбергу промчатися на своєму Williams Honda у кваліфікації перед Гран Прі 1985 року з середньою швидкістю 257 км/г. Ці швидкості виявились надто великими й тому у 1987 році було прийняте рішення про будівництво повільного повороту Bridge Bend перед Woodcote. А ще через п'ять років відбулась повна зміна конфігурації секції траси перед Woodcote, перепрофілювання повороту Becketts та будівництво повільної ділянки Vale між поворотами Stowe та Club.
Після невеликих корегувань у 1995 році кінцева довжина траси склала 5,151 км.

У той час, як Британський Клуб Гонщиків значно покращив умови на автодромі, місцева влада не могла вирішити проблему під'їздних шляхів та кожен рік всі бажаючі потрапити на автодром (від пересічних вболіваників до керівництва команд) були змушені простоювати у кілометрових корках. Ці проблеми та ряд інших, пов'язаних з оновленням треку у відповідності до сучасних вимог, врешті поставили під сумнів проведення Гран Прі Великобританії.
Тоді трасу орендувала компанія Октагон Моторспорт, якій вже належав трек Брендс-Хетч, оголосила про глобальну модернізацію автодрому та всієї інфраструктури. До 2002 року було збудовано нову об'їздну дорогу, яка, однак, не звільнила Сільверстоун від транспортних проблем. А обіцяні плани з удосконалення самого автодрому були відкладені через фінансові труднощі Октагон Моторспорт.

Довжина траси у Сільверстоуні 5,141 км. Це достатньо технічна траса, що вимагає середню притискну силу та мінімальну недостатню обертальність. Болід має швидко реагувати на зміну руху та стабільно проходити швидкісні повороти. Вирішальним значенням є британська погода: зміна швидкості або напрямок вітру може коштувати втрати декількох десятих секунди на колі. Знос гуми тут достатньо великий, тому команди традиційно обирають більш жорстку суміш гуми.
Сільверстоун надає купу ділянок для обгонів, завдяки чому перегони у Великобританії відрізняються своєю видовищністю.